Вінчатися чи ні? Останнім часом це питання постає перед молодятами дедалі частіше.
Справа в тому, що для багатьох вінчання — це гарний об­ряд, що ввійшов у моду, і не більше.
Справді, обряд вінчання виглядає дуже ефектно: пишне оздоблення церкви, урочисте вбрання священнослужителів, білосніжне плаття нареченої, світлі вбрання подружок, мо­литви й священна пісня. Але це тільки зовнішній, другоряд­ний, аспект обряду. На жаль, у більшості випадків бачать тільки його й забувають про головне — про духовність.

Так що ж таке вінчання?
У православному християнстві шлюбний союз має насам­перед найглибшу духовну основу.

Шлюб - це одночасно таїнство й просвітління, «люди з'єднуються на землі, щоб разом бути у вічності». У шлюбі відбувається перетворення людини, вона отримує новий зір, нове відчуття життя, тому що може тепер дивитися на світ по-особливому, через особистість іншої людини: «одно­думність душ і тіл, цнотливість, взаємна любов і союз світу, благодать у чадах, достаток благ земних і вінець нев'янучий на небесах».
З'єднані любов'ю й взаємною згодою одружені одержують благословення Боже для подружнього щастя й для народження дітей. Гармонійна подружня пара дасть світу гармонійну дитину, яка розвиватиметься за законами гармонії; але якщо в родині між батьками існують протиріччя, то дитина буде породженням цих протиріч і продовжить їх.

Усі труднощі, що зустрічаються на шляху, можна подо­лати тільки разом. Суєтні щоденні пристрасті можуть по­хитнути, а потім і зруйнувати шлюб. Головне завдання по­дружжя не допустити цього. Тому всі думки й устремління потрібно направити на те, щоб зберегти любов і духовність у родині.

У шлюбі в кожного своє завдання й місце (багатьом сучас­ним жінкам важко упокоритися із цим, та й чоловікам, на превеликий жаль, теж).
Чоловік — глава родини. Він бере на себе відповідаль­ність за напрямок сімейного життя, за його міцність і добро­бут. Дружині в шлюбі призначено смиренно посісти друге місце.
Але це в жодному разі не означає, що чоловікові дана без­межна, абсолютна влада над дружиною. Ні в кого немає пра­ва вважати себе власником того, кого він любить. Будь-яке насильство вбиває кохання. Дати повну волю тому, кого лю­биш — ось основа християнського шлюбу.

Сьогодні, коли церква відділена від держави, церковний шлюб не має цивільної юридичної сили. Тому молодята спо­чатку реєструють свій цивільний шлюб у загсі, де ставлять покладену законом печатку, а потім уже вінчаються (якщо захочуть, звичайно).
Таїнству шлюбу повинна передувати підготовка, що вклю­чає молитви, покаяння. Перед вінчанням нареченому й наре­ченій слід витримати пост протягом семи-десяти днів, а в день вінчання причаститися.
Обряд вінчання відбувається в церкві в присутності рідних і друзів молодих. Церемонія церковного одруження містить У собі заручення, вінчання, відпуст вінців і подячний моле­бень.
У призначений день і годину молодята повинні прибути До церкви, де все вже підготовлене до таїнства вінчання.
Починається все з літургії, після її закінчення нарече­ний і наречена встають у притворі храму (вхідне приміщен­ня із західного боку церкви) обличчям до вівтаря (східна піднесена частина храму, відділена від загального приміщен­ня іконостасом). Наречений повинен стати праворуч, наре­чена — ліворуч.
На правому боці святого престолу лежать шлюбні обруч­ки. Ліворуч — золота, що символізує своїм блиском сонце, до світла якого уподібнюється чоловік, а праворуч — срібна, що символізує місяць, який, подібно до дружини, блищить відбитим сонячним світлом.

З вівтаря через царські врата (середні двері в церков­ному іконостасі, що ведуть у вівтар) виходить священик. Він тримає в руках хрест і свічку, які кладе на аналой (високий столик із похилим верхом). Потім він тричі бла­гословляє нареченого й наречену й вручає їм на знак святос­ті шлюбу запалені свічки, які символізують радість зустрі­чі, з'єднання двох люблячих сердець. Наречений і наре­чена повинні перехреститися й прийняти свічки (при кожному наступному благословенні вони повинні хрести­тися).
Після цього священик уводить нареченого й наречену все­редину храму, де відбуватиметься обручення. Обряд почи­нається із читання молитов про спасіння нареченого й наре­ченої, про дарування їм дітей, про дарування досконалої любові, про благословення їх на непорочне життя.
Потім священик бере золоту обручку зі святого престолу й вимовляє тричі: «Обручається раб Божий (ім'я нарече­ного) рабі Божій (ім'я нареченої)». Щоразу, коли він вимов­ляє ці слова, він творить хрест над головою нареченого й надягає йому обручку на підмізинний палець правої руки. Після цього бере срібну обручку й вимовляє, знаменуючи хрестом голову нареченої, тричі: «Обручається раба Божа (ім'я нареченої) рабу Божому (ім'я нареченого)», — і надя­гає їй обручку також на четвертий палець правої руки. На знак єдності наречений і наречена тричі обмінюються обруч­ками. У результаті такого обміну срібна обручка залишається в нареченого, а золота— у нареченої. У такий спосіб жіночій слабості передається мужній дух.

Після цього настає час для церемонії вінчання. Вона про­ходить дуже врочисто. Молодята зі свічками в руках виходять на середину храму й стають на спеціальний плат (на ньому лежать Хрест, Євангеліє й вінці). Священик пропонує їм ще раз підтвердити — чи вільно вони одружуються або із приму­су. Коли наречений і наречена підтверджують непорушність і добровільність свого рішення, їхній шлюб уважається укла­деним.
Після цього йде таємниче освячення шлюбу Божествен­ною благодаттю. Священик читає три великі молитви й після цього благословляє подружжя. Узявши вінець, знаменує ним хрестоподібно нареченого й дає йому поцілувати образ Спасителя, який прикріплений до передньої частини вінця. У такий самий спосіб благословляє наречену, давши їй при­кластися до образа Пресвятої Богородиці.
Вінці передаються дружбі й дружці, які тримають їх над головами молодих, або надіваються на голови молодим, а свя­щеник вимовляє тайнотвірні слова, прокимен і читає Єван­геліє.
Потім приноситься чаша із червоним вином. Священик читає над нею молитву й дає її молодим, які поперемінно, спо­чатку чоловік, а потім дружина, відпивають по три малень­ких ковтки. Випивши зі спільної чаші, молодята з'єднали дві свої долі в одну. Тепер у них усе спільне: радість і горе, щастя
й нещастя.

Священик з'єднує праву руку чоловіка із правою рукою дружини й, покривши з'єднані руки єпитрахиллю, а поверх неї — своєю рукою, веде їх тричі навколо аналоя й підводить до царських врат, де вони по черзі цілують ікону Спасителя й Божої Матері. Тут же священик дає їм Хрест для цілування й вручає дві ікони (нареченому – образ  Спасителя, а наре­ченій - образ Пресвятої Богородиці).
Після цього проголошуються многая літа новонародженій Родині, а родичі й друзі вітають молодих.

Весільна видеосъемка також невід'ємна частина свята. Відеооператор повинен зняти добротний, захоплюючий і цікавий фільм про ваше весілля. У досвідченого і високопрофессіонального оператора завжди є своя "фішка". Наречений і наречена  переглядаючи відео будуть згадувати найяскравіші і найщасливіші моменти весілля.